Волинська трагедія

Матеріал з Традиції
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Волинська трагедія
Друга світова війна
Original.jpg
Луцьке воєводство. Звезені на ідентифікацію і похорон трупи поляків — жертв різанини, 26 березня 1943 р.
Дата 1943—1944
Місце Волинь, Україна
Результат обопільні чистки українського і польського населення
Сторони
УПА-прапор.png УПА Армія Крайова-прапор.png Армія Крайова
Польща-прапор.png Пол. комун. підпілля
Третій рейх-прапор.png Пол. шуц-батальйони

Волинська трагедія (1943) – один із кривавих епізодів українсько-польського конфлікту часів Другої світової війни на Волині, який багатьма істориками, в першу чергу польськими, виокремлюється з загальної картини тогочасного міжнаціонального українсько-польського збройного протистояння на тер. спільного проживання українців і поляків – Волині, Східній Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині. В польській історіографії волинські події 1943 досить часто трактують лише як антипольську акцію Української повстанської армії, в українській – наголошують на мотивах, що спонукали УПА до проведення такої акції, а також приділяють значну увагу "діям у відповідь", у тому числі й проти цивільного українського населення, загонів Армії Крайової (АК).

Втрати[ред. | ред. код]

За польськими підрахунками, під час цієї трагедії з польського боку загинуло щонайменше 35 тис. осіб (головним чином польської цивільної сільської людності), з яких 18 тис. – із встановленими прізвищами, з українського боку загинуло до кількох тис. осіб. В Україні подібних до польських підрахунків не проводилося.

Перебіг подій[ред. | ред. код]

Перебіг подій, а також наявні документи, насамперед українських повстанців, свідчать про те, що навесні 1943 Крайовий провід Організації українських націоналістів (бандерівців) на Волині прийняв рішення про вигнання з Волині місцевих поляків. На той час українці складали бл. 80 % населення Волині, поляки – 15 %. Обґрунтовувалося таке рішення необхідністю перешкодити планам польських провідних політичних сил повернути повоєнній Польщі західно-українські землі; а також покарати частину місцевих поляків за співпрацю з гітлерівцями (поляки пішли на службу до останніх з метою посилити свої позиції в цьому регіоні напередодні поразки вермахту і вступу сюди Червоної армії), за допомогу радянським партизанам (останні нерідко робили місцеві польські поселення своїми продовольчими базами, що заважало ОУН(б) й УПА вести боротьбу з їхнім "ворогом номер один" – СРСР, власне – з радянськими партизанськими з'єднаннями), за вбивства польськими партизанами українських громадських діячів на Холмщині.

Спочатку акції українських повстанців були спрямовані проти польських співробітників гітлерівської адміністрації, що працювали в службах охорони лісів і держ. маєтків (лігеншафтів). Поступово вони поширилися також на польську сільську людність, причому як на колоністів міжвоєнного періоду, так і на давніше польського населення Із лютого 1943 антипольські акції охопили східні повіти Волині (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом) – Сарненський, Костопільський, Рівненський та Здолбунівський. В червні вбивства поляків поширилися на Дубнівський, Кременецький та Луцький повіти, в липні – на Горохівський, Володимир-Волинський та Ковельський, а наприкінці серпня – на останній волинський повіт – Любомльський.

Поляки (рожевий) й українці (жовтий) у Другій Польській Республіці, за даними офіційного польського перепису 1937 року

Дії УПА підтримувала значна частина місцевих українців. Крайовий провід ОУН(б) на Волині розподіляв відібрані в поляків землі поміж українських селян.

11–13 лип. 1943 стався ген. виступ проти місцевих поляків. Загони УПА майже одночасно атакували понад 100 польських поселень. Після цього командування АК Волинського обшару (округу), щоб протидіяти загонам УПА, почало створювати власні партизанські загони, а також направило офіцерів і рядових бійців кадрового складу АК організовувати в польських поселеннях бази самооборони.

Упродовж 1943 на території Волині постало кілька десятків таких баз. До найпотужніших з них слід віднести ті, що виникли в поселеннях Пшебраже Луцького повіту (нині с. Гайове Ківерцівського р-ну), Гута Степанська і Стара Гута Костопільського пов., Панська Долина Дубнівського пов., Засмики Ковельського пов. (нині у складі с. Грушівка Ковельського р-ну), Білин Володимир-Волин. пов. (нині село Володимир-Волин. р-ну; усі Волинська обл.).

Переважна більшість осередків польського опору не витримали натиску загонів УПА й були знищені. Тільки небагатьом полякам вдалося евакуюватися до міст під охорону німецької адміністрації. Поляки тікали через кордон до Генеральної губернії або погоджувалися на добровільний виїзд на роботу до Німеччини. Вистояти у боях проти укр. збройних формувань вдалося тим польським базам самооборони, які були чисельними (по кілька тис. осіб) та отримали солідну матеріальну підтримку з боку командування АК у вигляді зброї, амуніції й добре вишколених військових, а також тим, яким допомагали радянським партизани (переважно у лісистих східних та північних р-нах Волині).

Від серед. літа й особливо восени 1943 польські бази самооборони організовували "превентивні" напади на осередки й боївки УПА, а також походи на сусідні укр. села задля поповнення свого продовольчого забезпечення. Зрозуміло, що від подібних дій нерідко страждало українське цивільне населення.

Утім, упродовж усього 1943 місцеві поляки були стороною, що оборонялася. На серед. 1943 сили УПА складали щонайменше 10– 12 тис. бійців, а наприкінці року досягли 15–20 тис. Натомість польські партизанські відділи нараховували тільки 1300 вояків. Ще близько 3600 осіб, які мали зброю, діяли в базах самооборони.

Джерело[ред. | ред. код]

  • Ільюшин І.І. ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ 1943 Р. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Volynska_trahediia